Короткий нарис історії
єврейської національної спільноти Буковини
1774 - 2008 рр.


Територія Прикарпаття, яка носить назву Буковина, в середні століття перебувала у складі Молдавського князівства. На півночі вона межувала з Польщею, на півдні - з Туреччиною, на сході - з Росією і на заході виходила до кордонів Угорщини. Після завоювання Молдавського князівства Туреччиною край став частиною Османської імперії, у складі якої проіснував близько 150 років. Таке географічне положення Буковини зумовило її заселення волохами, русинами, греками, поляками, німцями, угорцями, вірменами, росіянами та iн.

Коли з'явилися перші єврейські поселенці на Буковині, достеменно невідомо. З певністю можна стверджувати лише те, що місцевий єврейський елемент почав формуватися в період середньовіччя, причому з представників як сефардської, так i ашкеназської гілок єврейства. Змішуючись на відносно невеликій, периферійно розташованій території, єврейські поселенці, головним чином торгові люди, заклали основу, на якій в наступні століття на Буковині почав формуватися особливий єврейський субетнос.

На час переходу Буковини під владу держави Габсбургів (1775р.) у краї налічувалося 526 єврейських родин, які проживали в основному у тутешніх містах: Чернівцях - 112, Сучаві - 55, Вижниці - 60, Сереті - 15. Значна кількість євреїв проживала також в Садгорі (218 осіб) та інших менш значних поселеннях. Головними заняттями буковинських євреїв були на той час дрібна й велика, в т.ч. транскордонна, торгівля та шинкарство. Зустрічалися також єврейські ремісники.

У місцях компактного проживання євреї об'єднувалися у громади - т.зв. кагали, внутрішня організація яких базувалась на суто єврейських звичаях і традиціях. По відношенню до місцевої влади кагали володіли значним обсягом автономії, яка охоплювала сфери судочинства, оподаткування, внутрішнього управління, а також питання справляння релігійного культу, навчання і виховання дітей, допомоги хворим і бідним. На чолі громад стояли рабини та старости, які представляли інтереси євреїв у стосунках з державою.

Приєднання Буковини до Австрії мало для місцевого єврейства попервах скоріше негативні наслідки: внаслідок здійснення абсолютистських реформ австрійського імператора Йосипа ІІ кагали втратили автономію; єврейські громади зазнали германізації; євреям було заборонено займатись цілим рядом занять і професій, володіти нерухомістю тощо. Та незважаючи на це, австрійський період історії Буковини був позначений безпрецедентним збільшенням кількості єврейського населення в краї. Так, якщо в 1830 р. у краї жило 7 тис. 726 осіб іудейської віри, то вже в 1850 р. - 14 тис. 581 особа, в 1869 р. - 47 тис. 754 особи, в 1880 р. - 67 тис. 418 осіб, в 1890 р. - 82 тис. 717 осіб, в 1900 р. - 96 тис. 150 осіб, 1910 р. - 102 тис. 916 осіб. Єврейська спільнота стала третьою за розмiром національною групою.

У другій половині ХІХ ст. в законодавстві Австрійської імперії поступово було відмінено усі дискримінаційні положення щодо євреїв. Осіб іудейської віри було зрівняно в правах з представниками інших конфесій. У єврействі своєї найсхіднішої провінції Відень вбачав тепер носіїв німецької культурної місії і австрійської ідеї. Все це дало євреям краю можливість долучитися до тих соціально-економічних, політичних і культурних перетворень, які відбувалося на Буковині в цей період. Втім, результат всіх цих змін виявися до єврейської спільноти неоднозначним. З одного боку, євреям вдалося зайняти ключові позиції у буковинській економіці, отримати доступ до освіти та нових видів занять і професій, а також представництво у виборних органах влади. Однак, з іншого боку, це супроводжувалося асиміляційними тенденціями та загрозою втрати власної етнонаціональної ідентичності.

В релігійному відношенні єврейська спільнота Буковини було також неоднорідною. В її середовищі виділялася група прихильників реформи релігійного культу, група т.зв. ортодоксів, а також численна група євреїв-хасидів, для яких найбільшими релігійними авторитетами були "чудодійні рабини", головним чином, представники т.зв. "садаґурської династії". Місто Чернівці було місцем знаходження крайового рабинату. На початку 50-х років ХІХ ст. на посаду крайового рабина вперше було обрано прихильника західноєвропейського єврейського просвітництва Лазаря Іґеля, який упорядкував релігійні справи, а також виступив з рядом важливих соціальних і освітніх ініціатив.

У цей самий період було здійснено реформи внутрішньої організації єврейських громад, а в останнє десятирiччя ХІХ ст. австрійська влада провела ще один поділ місцевого єврейського населення, внаслідок чого кількість громад у краї досягла 15-ти. З цього часу і до початку Першої світової війни самостійні громади існували у Чернівцях, Сучаві, Сереті, Вижниці, Кимполунгу, Кіцмані, Радівцях, Садгорі, Дорна-Ватрі, Ґурагуморі, Нижніх Станівцях, Сторожинці, Боянах, Заставні.

Найбільшою єврейською громадою краю була чернівецька. Вона мала у своєму розпорядженні усі необхідні для задоволення релігійних потреб своїх членів інституції та установи: кам'яну синагогу (в 70-х рр. в центрі міста було збудовано ще один релігійний храм - "Темпль"), кладовище, лазню, притулок для старих, шпиталь, кошерну бойню, а також школу. В 1908 році з ініціативи правління громади, яку на той час очолював відомий у краї та поза його межами єврейський політик Бено Штраухер, в центрі міста було зведено величну будівлю Єврейського Дому.

Звуження функцій єврейських громад до виключно релігійних, з одного боку, та лібералізація законодавства про об'єднання, з іншого, спричинилися до того, що громадське життя євреїв Буковини поступово виходить за межі традиційних форм соціальної організації і реалізується у вигляді масового товариського руху. Починаючи з кінця 50-х років ХІХ ст., у краї виникає густа мережа різноманітних єврейських товариств: самодопомоги, благодійних, релігійних, культурно-просвітницьких та ін. об'єднань. Із середини 70-х рр. ХІХ ст. прихильники просвiти ("гаскали") роблять спроби започаткувати у краї єврейську національну пресу.

Національне пробудження єврейської спільноти краю по-справжньому почалося у 90-х рр. ХІХ ст. Взимку 1891 р. група чернівецької єврейської молоді, до якої належали Маєр Ебнер, Йозеф Бірер, Ісак Шмірер та ін., заснували єврейське студентське товариство "Гасмонеа", яке розпочало боротьбу проти асиміляційних тенденцій в єврейському середовищі краю. В наступні роки виникають нові єврейські студентські товариства: "Цфіра" (1897р.), "Гебронія" (1900р.), "Гуманітас" (1990р.), "Емуна" (1903р.). Поширенню єврейських національних (сіоністських) ідей сприяла також заснована у 1894 р. Філіппом Менчелем газета "Єврейське ехо". В 1900 р. Маєр Ебнер та Бено Штраухер засновують "Єврейське народне товариство", яке стало прототипом майбутньої першої єврейської політичної партії Буковини й фактично відкрило еру єврейської національної політики у краї. У передвоєнне десятиріччя на Буковині було декілька єврейських політичних сил, які змагалися за голоси єврейської маси: "Єврейська національна партія" Бено Штраухера, сіоністська партія "Єврейська народна рада" Леона Кельнера, прихильна до сіоністської платформи робітнича партія "Поалей Ціон", партія єврейського робітничого соціалізму "Бунд", а також єврейська соціал-демократична партія.

Завдяки вищеперерахованим партіям, різноманітним політичним товариствам, а також наявності єврейських депутатів у представницьких органах місцевих громад, крайовому сеймі та австрійському парламенті, єврейська спільнота краю здійснювала значний вплив на місцеву політику. В Чернівцях двічі, в 1905 та 1913 рр., на посаду бургомістра обиралися представники єврейської громади.

Перша світова війна стала для єврейського населення краю важким випробуванням. Чимало євреїв, в основному із заможних верств населення, виїхали на Захід. Національне життя єврейської спільноти на деякий час завмерло.

Розпад Австро-Угорської держави та перехід восени 1918 р. Буковини під владу Румунії відкрив новий етап в житті єврейської спільноти краю. Для представництва спільних інтересів єврейського населення краю у стосунках з новою владою 22 жовтня 1918 р. за прикладом інших національностей єврейські партії створили "Єврейську національну раду", яка у змаганні українців та румунів за право володіти Буковиною зайняла нейтральну позицію. Втім, в умовах наступу румунізації, що розпочалася практично відразу після приєднання Буковини до Румунської держави і проявлялася у витісненні євреїв з державної служби, освіти тощо, єврейська спільнота краю змушена була перейти на позиції активної боротьбу за свої національні і громадянські права. На чолі цієї боротьби стали місцеві політичні сили, серед яких особливо виділялися сіоністи на чолі із Маєром Ебнером та "бундісти" на чолі з Яковом Пістінером. Однак брак внутрішньої єдності ("Єврейська національна рада" саморозпустилася на вимогу румунських властей) та належного представництва у румунському парламенті серйозно ускладнювали ситуацію. Всупереч нормам конституції Румунської держави 1923 р. в лютому 1924 р. в Румунії було прийнято закон, за яким велика кількість буковинських євреїв була позбавлена права отримати румунське громадянство.

Політичні позиції буковинського єврейства дещо зміцніли після виборів до румунського парламенту 1926 р., внаслідок яких відразу два представники місцевої єврейської спільноти, Маєр Ебнер та Карл Клюґер, здобули депутатські мандати. Згуртуванню сприяв також відхід з активної політики багаторічного президента чернівецької єврейської релігійної громади, досвідченого, але надзвичайно амбітного політика Бено Штраухера. В кінці 20-х - на початку 30-х років єврейські політики з Буковини є активними учасниками руху зі створення Єврейського Парламентського Клубу та "Партії євреїв Румунії". Остання знайшла широку підтримку серед єврейського населення краю, що дозволило відразу трьом її представникам, Маєру Ебнеру, Максу Діаманту та Манфреду Райферу, потрапити за підсумками виборів 1931 р. до парламенту у Бухаресті.

Відчутний наступ на позиції євреїв відбувався в економічній сфері. Однак загалом, економічна політика уряду, яка була спрямована на те, щоб провідні позиції у буковинській економіці зайняли румуни, не досягла своєї мети, і єврейський елемент, як і раніше, залишався у цій царині ключовим фактором. У значній мірі цьому сприяла діяльність місцевих представництв міжнародних єврейських організацій, таких як "Всесвітній єврейський альянс" та "Джойнт", які своїми фінансовими вливаннями зуміли вберегти від розорення багато єврейських підприємців.

"Джойнт", окрім того, активно підтримував зусилля місцевого єврейства у сфері соціальної роботи. Зокрема, завдяки допомозі з його боку в Чернівцях в цей час було відкрито притулок для єврейських дітей-сиріт, протитуберкульозний заклад, розширено існуючий єврейський шпиталь, а також побудовано гуртожиток та їдальню для єврейських студентів. Активною соціальною та культурно-просвітницькою роботою займалися також провідні єврейські політичні сили, які зробили ставку в першу чергу на молодь. Так, наприклад, сіоністи активно сприяли становленню у краї єврейського спортивного руху, на чолі якого стояло товариство "Маккабі", а також популяризації гебрайської мови через створення мережі приватних шкіл "Сафа іврія". Натомість робітничі партії "Бунд" та "Поалей Ціон" заснували в 1919 р. "Єврейське шкільне товариство", яке мало на меті розвиток єврейської освіти і культури на мові їдиш. В 1924 році робітниче товариство "Моргенройт" за фінансової підтримки "Джойнта" спорудило у Чернівцях власний культурно-освітній комплекс, до складу якого входили центр професійної підготовки єврейської молоді, бібліотека, а також велика концертна зала. У краї діяла ціла низка різноманітних, у тому числі жіночих, єврейських товариств. Виходили єврейські газети: "Юдішер Фольксблатт" /Єврейський народний листок/, "Арбайтер Цайтунґ" /Робітнича газета/, "Дас найє Лєбен" /Нове життя/, "Черновітцер Блеттер" /Чернівецькі листки/, "Ост-юдіше Цайтунґ" /Східно-єврейська газета/, "Дас фрайє Ворт" /Вільне слово/, "Нойє юдіше Рундшау" /Новий єврейський оглядач/ та ін.

Декілька знакових подій сталося у цей час й у релігійному житті місцевого єврейства. Зокрема в Чернівцях та Вижниці вперше за всю історію єврейської спільноти Буковини були засновані религiйнi навчальнi заклади - "єшиви", а також зроблені кроки у напрямку створення рабинського семінару.

Як це не парадоксально, румунська доба стала часом особливого піднесення єврейського культурного життя. Саме в цей період єврейська та світова культура збагатилися багатьма новими іменами: Еліезера Штейнбарґа, Іцика Манґера, Альфреда Марґул-Шпербера, Мозеса Розенкранца, Альфреда Кіттнера, Рудольфа Коммера, Рози Ауслендер, Артура Кольника, Мозеса Бараша, Якова Айзеншера, Йозефа Шмідта та багатьох інших.

З початку і особливо з середини 30-х років ХХ ст. суспільно-політичне життя в Румунії в цілому та на Буковині зокрема позначилося посиленням позицій праворадикальних політичних угрупувань та новим наступом на права єврейського населення. Підігріті антисемітською пропагандою антиєврейські настрої охопили навіть селянство, яке виганяло жителів іудейської віри із сіл, а їх майно розграбовувало. В січні 1938 р. з'явився королівський декрет, який передбачав нову перевірку громадянства єврейського населення. Під загрозою виселення опинилися майже 40 тис. буковинських євреїв. У Чернівцях дійшло навіть до публічного спалення єврейських газет та книг. Євреїв звинувачували у змові з комуністами та шпигунстві на користь СРСР.

З початком Другої світової війни румунська влада запровадила на Буковині стан облоги. В краї поступово переставали виходити єврейські газети, припинили діяльність єврейські організації, спілки тощо. Тож не дивно, що багато місцевих євреїв радо зустріли звістку про те, що 28 червня 1940 р. Буковина стала частиною Радянського Союзу. Та вже незабаром з'ясувалося, що нова влада поводиться з євреями не менш жорстоко, ніж попередня: націоналізація єврейської власності, переслідування та депортації у Сибір великої групи представників єврейської політичної, господарської, інтелектуальної і культурної еліти завдали єврейської спільноті краю важкого удару.

Однак усі ці проблеми були малозначними у порiвнянні з тим, що випало на долю буковинського єврейства у наступні роки. Напад влітку 1941 р. нацистської Німеччини та її сателітів, до яких належала і Румунія, на Радянський Союз супроводжувався масовими вбивствами цивільного населення зайнятих територій і, в першу чергу, євреїв. На Буковині, яка належала до зони наступу румунських частин, уже в перші дні і тижні війни було вбито декілька тисяч осіб єврейської національності. З осені 1941 р. режим Гітлера-Антонеску розпочав масові депортації місцевого єврейського населення до Трансністрії. В ході цих акцій, які тривали приблизно до середини осені 1942 р., з Буковини у межиріччя Бугу і Дністра було депортовано, за різними даними, від 70 до 90 тис. євреїв. В умовах голоду, холоду та важкої примусової праці лихоліття війни вдалося пережити лише половині з них.

В 1944 р. більшість тих, хто вцілів у таборах і гетто Трансністрії, повернулися назад на Буковину, однак лише для того, щоб скористатися відкритістю радянсько-румунського кордону для виїзду в інші країни і, в першу чергу, до Палестини. В проміжку 1944-1946 років Буковину з метою репатріації покинули від 40 до 50 тис. євреїв.

Таким чином, внаслідок катастрофи Другої світової війни та масової репатріації перших повоєнних років буковинське єврейство як автохтонна спільнота припинило своє існування.



Про необхідність відродження єврейського національно-культурного життя на Буковині (насамперед у північній її частині) заговорили лише в другій половині 80-х років ХХ ст., після того, як у Радянському Союзі незворотного характеру набули процеси ерозії тоталітарного режиму. В Чернівецькій області, яка включала в себе територію північної частини Буковини, проживало на той час приблизно 20 тис. осіб єврейської національності, що становило близько 2% від усього населення цієї адміністративно-територіальної одиниці. Переважну більшість цих євреїв складали особи, які поселилися у краї уже в радянський час, а отже були мало обізнані із національно-культурними традиціями буковинського єврейства. Однак, як це не дивно, саме почуття обов'язку перед минулим колись чисельної єврейської громади краю, послужило стимулом для відродження єврейського організованого життя.

Так, з метою збереження міського єврейського кладовища влітку 1988 р. в Чернівцях виникла перша в Україні і друга на території СРСР легальна єврейська організація - Єврейський громадсько-культурний фонд. Засновниками Фонду виступили: Йосиф Зісельс, Ірина та Володимир Бойко, Олександр Шапіро, Святослав Бакіс, Семен Зісельс, Марк Гізунтерман, Марк Харах, а також сім'ї Ройзіних, Зусєвичів, Тутельманів. Головою Фонду було обрано відомого правозахисника та дисидента Йосипа Зісельса. У своїй діяльності Фонд не обмежився лише доглядом єврейського некрополю: практично з першого дня свого існування він випускав власний друкований орган - "Інформаційний бюлетень" (з 1990 р. виходить у вигляді журналу під назвою "Шофар"); з 1989 р. в місті запрацювали курси з вивчення єврейських мов, а трохи згодом й перша в Україні єврейська недільна школа; з 1990 р. Фонд розпочав системну роботу у сфері соціальної допомоги; у тому ж році при Фонді запрацював консультаційний пункт з питань репатріації; 1992 р. Фонд виступив ініціатором відкриття в місті єврейського дитячого садка (перший директор - Фіра Мазур). Довкола Фонду гуртувалися також єврейські молодіжні й спортивні організаці,ї як, наприклад, "Маккабі", а також танцювальний ансамбль "Кайор".

Завдання відродження культурної спадщини буковинського єврейства взяло на себе також засноване восени 1988 р. Товариство єврейської культури ім. Еліезера Штейнбарґа. Його першим головою став Леонід Фінкель. Після репатріації останнього Товариство очолив відомий чернівецький єврейський письменник Йосип Бурґ. Товариство розгорнуло активну роботу з повернення чернівчанам забутих імен чернівецьких єврейських літераторів і митців. З його ініціативи та за активної участі Пінхаса Лютінґера на початку 90-х років в місті було встановлено меморіальні дошки Йозефу Шмідту, Моше Альтману, Сіді Таль. В 1993 р. зусиллями Товариства було широко відзначено 85-річницю проведення в Чернівцях Першої єврейської мовної конференції 1908 р. В 1990 р. Товариство відновило випуск газети "Черновітцер Блеттер" /Чернівецькі листки/.

Велику увагу Товариство приділяло також роботі по збереженню пам'яті про катастрофу єврейства у Другій світовій війні. В 1990 р. Товариство спільно з єврейською громадськістю міста організувало встановлення пам'ятного знаку на місці масового розстрілу чернівецьких євреїв у 1941 р. Завдяки активній пошуковій і редакційні роботі багаторічної активістки Товариства Євгенії Фінкель світ побачили п'ять томів спогадів колишніх єврейських в'язнів нацистських концтаборів та гетто.

Зважаючи на непросте соціально-економічне становище в державі в цілому, а також на ту матеріальну скруту, в якій жили на той час чимало чернівецьких євреїв, з ініціативи вищеназваних єврейських організацій (Єврейського громадсько-культурного фонду та Товариства єврейської культури імені Еліезера Штейнбарґа), а також ряду небайдужих членів єврейської громади міста в 1991 р. в Чернівцях було створено Єврейський благодійний комітет, який почав займатися наданням різноманітної соціальної і матеріальної допомоги малозабезпеченим єврейським мешканцям міста. Керівництво комітетом було довірено Шаї (Ісаю) Клейману, а до правління організації увійшли також: Й. Бурсук, С.Гуревіч, Г.Ґітман, Н.Батшева, Л.Брудная, Г.Крейчман, Я.Тау. Станом на 1993 р. під опікою Комітету перебувало 300 осіб. До 1999 р. кількість підопічних Комітету зросла до 800 осіб. На першому етапі своєї діяльності Комітет фінансувався в основному за рахунок Єврейського громадсько-культурного фонду. З 1994 р. основним донором Комітету стали "Джойнт", а також ряд інших закордонних єврейських організацій.

Окрім заснування єврейських громадських організацій, на хвилі єврейського національно-культурного відродження кінця 80-х - першої половини 90-х років у Чернівцях було реалізовано також й ряд інших суспільно значущих ініціатив: в 1991 р. в місті було відкриту єврейську загальноосвітню школу (нині ЗОШ № 41); у тому ж році на обласному радіо почала виходити передача "Дос ідіше Ворт" /Єврейське слово/.

В умовах подальшого скорочення чисельності єврейського населення (станом на 2001 р. на території області було зафіксовано всього 1400 осіб іудейської віри, або 0,2%) в другій половині 90-х років - на початку 2000-х років суспільна активність місцевого єврейства дещо знижується. Певний виняток тут становив лише соціальний напрямок. З ініціативи "Джойнту", а також низки інших міжнародних та місцевих єврейських організацій, на початку 1999 р. в Чернівцях було створено Обласний єврейський благодійний фонд "Хесед Шушана" /Троянда милосердя/, який в подальшому перетворився на основний осередок єврейського життя міста Чернівців та Чернівецької області. Виконавчим директором Фонду став Леонід Фукс, а головою правління новоутвореної організації було обрано Шаю Клеймана. З серпня 2000 р. ЧОБФ "Хесед Шушана" облаштувався у відремонтованому приміщенні по вул. О.Кобилянської, 53. З того часу Фонд розгорнув активну роботу у сфері соціальної і матеріальної підтримки єврейських мешканців, яка нині охоплює широкий спектр напрямків: догляд за хворими і людьми похилого віку, харчування, медичні консультації та прокат медичного обладнання, ремонт побутової техніки і одягу тощо. Протягом 2003-2004 років Фондом було започатковано ряд нових програм, зокрема, "Надія" та "Бейтейну". При Фонді працює бібліотека, дитяча ізостудія, оркестр єврейської музики, сімейний клуб, театральна студія тощо. З березня 2000 р. Фонд видає власний бюлетень. ЧОБФ "Хесед Шушана" бере активну участь у житті міста і області.

З 2005 р. спостерігається деяка активізація національно-культурного життя єврейської спільноти. Так, в останні роки виникли нові єврейські організації: "Єврейський культурний фонд Ор Авнер-Хабад" (керівник рабин Менахем Мендель Гліценштейн), Єврейська громада Чернівецької області (голова М.Крайс) та ін. В серпні 2006 р. за підтримки місцевих та всеукраїнських єврейських організацій, місцевих органів влади в Чернівцях було проведено Міжнародний фестиваль клезмерської музики. В серпні 2008 р в рамках заходів на відзначення 600-річчя першої писемної згадки про місто Чернівці та з нагоди 100-річного ювілею Першої міжнародної єврейської мовної конференції 1908 р. в Чернівцях був проведений Тиждень єврейської історії та культури, який охоплював широку програму заходів. Завдяки особистим зусиллям Йосифа Зісельса та очолюваних ним єврейських організацій восени 2008 р. в колишньому Єврейському Домі відкрився Музей історії та культури євреїв Буковини (перший директор Наталiя Шевченко).

Релігійним центром єврейської громади є сьогодні єдина діюча в обласному центрі синагога "Бейт Тфіла Беньямін", у якій протягом багатьох років душпастирські функції виконує головний рабин Чернівецького регіону Ноах Кофманський. Активізації релігійного життя місцевого єврейства посприяв також приїзд у місто молодого рабина Менахема Менделя Гліценштейна, який, будучи представником т.зв. "любавичського" напрямку в іудаїзмі, виконує функції головного рабина Чернівецької області.

Джерела:

1. Добржанський О.В., Масіян Н.Б., Никирса М.Д. Нації та народності Буковини у фондах Державного архіву Чернівецької області (1775 - 1940). - Чернівці, 2003. - 172 с.

2. Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині в останній чверті ХVІІІ - на початку ХХ ст.: Збірник документів та матеріалів /Упор.: О.В.Добржанський, М.П.Кушнір, М.Д.Никирса. - Чернівці, 2007. - 464 с.

3. Клейман Ш. Еврейская благотворительность в г. Черновцы [в 80 - 90-х годах ХХ в.]. Становление и развитие (доклад). - Рукопис на 6 стор.

4. Кушнір М. Єврейська релігійна община та правове становище євреїв Буковини в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Питання історії України: Збірник наукових статей. - Чернівці, 2000. - Т.4. - С. 278 - 286.

5. Кушнір М. Соціально-економічне становище євреїв на Буковині в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Наукові записки тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. - Тернопіль, 2000. - Вип.11. - С. 81-88.

6. Первый. Независимый. Черновицкому еврейскому общественно-культурному Фонду 20 лет. // Хадашот. - 2008. - №8. - С. 1-3.

7. Финкель Е., Цебенко Г. О местах массового уничтожения фашистами еврейского населения Буковины. // Люди остаются людьми. Свидетельства очевидцев. Вестник Общества еврейской культуры им. Э.Штейнбарга, Ассоциации узников фашистских гетто и концлагерей, Государственного архива Черновицкой области. - Вып. 1. - Черновцы, 1991. - 110 с.

8. Die Bukowina. Eine allgemeine Heimatkunde. - Czernowitz, 1899. - 344 s.

9. Geschichte der Juden in der Bukowina. Ein Sammelwerk./ Hugo Gold (Hg.). Bd.1. - Tel-Aviv, 1958. - 172 s.

10. Geschichte der Juden in der Bukowina. Ein Sammelwerk./ Hugo Gold (Hg.). Bd.2. - Tel-Aviv, 1962. - 228 s.

11. Hausleitner M. Die Rumänisierung der Bukowina: Die Durchsetzung des nationalstaatlichen Anspruchs Grossrumäniens 1918-1944. - München, 2001. - 497 s.